ПЛАН
1. Вступ………………………………………………………………………………… 2
2. Навчальний фізичний експеримент. Його структура і завдання, дидактичні вимоги до нього…………………………………………………………………………………. 4
3. Використання новітніх інформаційних технологій під час проведення лабораторних робіт на заняттях фізики ……………………………………………8
4. Лабораторні роботи в структурі фізичного експерименту………………………. 14
5. Вимірювання фізичних величин. Похибки вимірювань…………………………. 20
6. Висновки……………………………………………………………………………. 25
7. Список використаних джерел……………………………………………………… 26

1. ВСТУП
Фізика, як одна з природничих наук, завжди була і залишається наукою експериментальною. Навчальний експеримент є основою вивчення всіх природничих предметів, зокрема і фізики. Рівень знань і практичних здібностей майбутніх учителів фізики перебуває у прямій залежності від якості їх експериментальної підготовки.
Навчальний експеримент є основою вивчення фізики. Без перебільшення можна сказати, що якість знань і практична підготовка студентів з фізики перебувають у прямій залежності від якості фізичного експерименту. Шкільний фізичний експеримент підводить студентів до розуміння сучасних фізичних методів дослідження, виробляє у них практичні вміння і навички.
Пройшовши тривалий шлях розвитку, фізичний експеримент перетворився з окремих дослідів у струнку систему навчального експерименту, яка охоплює такі його види:
1) демонстраційні досліди, виконувані вчителем;
2) фронтальні лабораторні роботи;
3) роботи фізичного практикуму;
4) експериментальні задачі;
5) позакласні досліди,
У час науково-технічного прогресу й переходу до нового змісту освіти помітно зростає роль експерименту в навчанні фізики в навчальних закладах. Система демонстраційних, фронтальних і домашніх дослідів, експериментальних задач, фронтальних лабораторних робіт та фізичного практикуму сприяє глибшому й усебічному засвоєнню програмного матеріалу, допомагає студентам ознайомитись з принципами вимірювання фізичних величин, оволодіти способами і технікою вимірювань, а також методами аналізу похибок.
Правильно організований фізичний експеримент служить також і діючим засобом виховання таких рис характеру особистості, як наполегливість, в досягненні поставленої мети, дбайливість, старанність в одержанні фактів, акуратність в роботі, вміння спостерігати, виділяти суттєві ознаки і т. д.
Невід’ємною частиною навчання і виховання студентів є виконання лабораторних робіт. При правильній організації занять лабораторні роботи допомагають вияснити фізичний зміст навчального матеріалу, виробляють практичні навички, виховують акуратність, відповідальне відношення до роботи, дотримання правил техніки безпеки. Навички і вміння, одержані в процесі виконання лабораторних робіт, допомагають швидше адаптуватися в умовах виробництва. Виконання лабораторних робіт має побудоване так, щоб це було дослідження, а його результат – невеличкий крок до пізнання істини. Без експерименту неможливо уявити розвиток сучасної науки. Сьогодні експериментальні дослідження є настільки важливим, що розглядаються як одна з основних форм практичної діяльності. За допомогою експерименту досліджують властивості реальних об’єктів у різних умовах. А вміння проводити експериментальні дослідження необхідно фахівцям різних галузей. Проведення експерименту передбачає використання вимірювань. Вимірювання є основним засобом об’єктивного пізнання оточуючого світу. Вимірювати різні фізичні величини, користуватися вимірювальними приладами, необхідно як інженеру-механіку, електрику так і агроному чи ветеринару. Контрольно-вимірювальні прилади використовуються в усіх галузях економіки і виробництва.
Методична робота, містить питання організації і проведення різних видів навчального фізичного експерименту: фронтального, демонстраційного, лабораторного.
У методичній розробці повідомляється про роль фізичного віртуального експерименту під час вивчення фізики. Проаналізовано можливості його застосування. Відмічено переваги віртуального фізичного експерименту.
Комп’ютер як технічний засіб навчання починає ширше застосовуватися в учбовому процесі, особливо при підготовці і проведенні навчального фізичного експерименту. Його застосування підвищує у студентів мотивацію до навчання. Викладач повинен володіти навиками роботи на комп’ютері і уміти використовувати комп’ютер як зручний інструмент в своїй повсякденній діяльності. Навчившись працювати з універсальними комп’ютерними програмами, можна надалі удосконалювати свої знання і досвід, освоюючи спеціалізовані програми для застосування їх в учбовому процесі. У той же час використання комп’ютерних програм не повинно розглядатись як спроба підмінити реальний фізичний експеримент.

2. НАВЧАЛЬНИЙ ФІЗИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ. ЙОГО СТРУКТУРА І ЗАВДАННЯ, ДИДАКТИЧНІ ВИМОГИ ДО НЬОГО
1. Фізика – наука експериментальна. Оскільки між фізикою – наукою і фізикою – навчальним предметом існує тісний зв’язок, процес навчання фізики полягає в послідовному формуванні нових для студентів фізичних понять і теорій на основі небагатьох фундаментальних положень, що опираються на дослід. У ході цього процесу знаходить відображення індуктивний характер встановлення основних фізичних закономірностей на базі експерименту і дедуктивний характер виведення наслідків із встановлених таким чином закономірностей з використанням доступного для студентів математичного апарату.
Використання експерименту в навчальному процесі з фізики дозволяє:
– показати явища, що вивчаються, в педагогічно трансформованому вигляді і тим самим створити необхідну експериментальну базу для їх вивчення;
– проілюструвати встановлені в науці закони і закономірності в доступному для студентів вигляді і зробити їх зміст зрозумілим для студентів;
– підвищити наочність викладання;
– ознайомити учнів з експериментальним методом дослідження фізичних явищ;
– показати застосування фізичних явищ, що вивчаються, в техніці, технологіях та по- буті;
– посилити інтерес студентів до вивчення фізики;
– формувати політехнічні та дослідно-експериментаторські навички.
Навчальний експеримент виступає одночасно як метод навчання, джерело знань і засіб навчання. Навчальний експеримент безпосередньо зв’язаний з науковим фізичним експериментом, під яким розуміють систему цілеспрямованого вивчення природи шляхом чітко спланованого відтворення фізичних явищ в лабораторних умовах з подальшим аналізом і узагальненням одержаних за допомогою приладів експериментальних даних. Від спостереження експеримент відрізняється активним втручанням у хід фізичних явищ за допомогою експериментальних засобів.
Науковий експеримент є основою навчального фізичного експерименту, якому він дає експериментальні засоби, методи дослідження і фактологічний матеріал. Але повної тотожності між ними немає. Головна відмінність полягає в тому, що науковий експеримент ставиться з метою дослідження природи і одержання нових знань про неї, а навчальний експеримент покликаний довести ці знання до студентів.
2. Фізичний експеримент можна класифікувати за різними ознаками: за дидактичною метою, за рівнем відповідності науковому експерименту, за ступенем складності, за характером навчальної діяльності студентів і т.д. Структура навчального фізичного експерименту, відображаючи, в цілому структуру наукового експерименту, включає новий елемент навчального характеру, зв’язаний з діяльністю викладача, який виступає в ролі кваліфікованого керівника навчального фізичного експерименту. Він може впливати або безпосередньо на засоби дослідження, або на студентів, які керуватимуть засобами дослідження. У зв’язку з вищевикладеним навчальний експеримент поділяється на два види: демонстраційний і лабораторний.
3. Демонстраційний експеримент як метод навчання належить до ілюстративних методів. Головна дійова особа в демонстраційному експерименті – викладач, який не лише організовує навчальну роботу, але і проводить демонстрацію дослідів. Демонстраційний експеримент має суттєвий недолік – студенти не працюють з приладами (хоча деякі з них можуть залучатись до підготовки демонстрацій). Перелік обов’язкових демонстрацій з кожної теми курсу фізики є в програмі. У нього входять, в першу черги досліди, які складають експериментальну базу сучасної фізики, їх називають фундаментальними, це, насамперед, досліди Галілея, Кавендіша, Штерна, Кулона, Ерстеда, Фарадея, Герца, Столєтова і ін. Деякі з них можуть бути відтворені в шкільних умовах з достатньою достовірністю, інші ж вимагають складного і дорогого обладнання (досліди Лебедєва, Міллікена, Резерфорда), а тому можуть бути показані лише засобами кіно, телебачення, чи промодельовані за допомогою комп’ютерної техніки. Постановка цих дослідів повинна бути максимально чіткою, а пояснення – продуманим і відображати не лише фізичну суть експерименту, а й його місце в системі фізичної науки. З педагогічної точки зору демонстрація дослідів є необхідною при розв’язанні низки специфічних задач, а саме:
а). Для ілюстрації пояснень викладача. Практика свідчить, що ефективність засвоєння навчального матеріалу значно підвищується, якщо пояснення викладача супроводжується демонстрацією дослідів. Адже в ході демонстрації викладач має можливість керувати пізнавальною діяльністю студентів, акцентувати увагу на обставинах найбільш важливих для розуміння суті навчального матеріалу. Демонстрацій такого типу більш усього в обов’язковому мінімумі, передбаченому програмою;
б). Для ілюстрації застосування вивчених фізичних явищ та теорій в техніці, технологіях та побуті. Демонстрація таких дослідів є необхідною не лише для ілюстрації зв’язків фізики з технікою, а й для підготовки студентів до життя в умовах сучасного технізованого суспільства. Ознайомлення з об’єктами техніко-технологічного характеру сприяє формуванню мотивації учіння фізики, дозволяє поглибити та систематизувати знання студентів про раніше вивчені фізичні явища.
в). Для збудження та активізації пізнавального інтересу до фізичних явищ та теорій. Ефективний демонстраційний експеримент може бути своєрідним поштовхом до активної пізнавальної діяльності студентів, особливо, якщо він носить проблемний характер. (Наприклад, демонстрація плавання сталевої голки на поверхні води створює проблемну ситуацію, яка може бути покладена в основу вивчення властивостей поверхневого шару рідини).
г). Для перевірки припущень, висунутих студентами в ході обговорення навчальних проблем.
4. Оскільки сучасна методика фізики пропонує велику кількість демонстрацій з кожної теми курсу фізики, перед викладачем завжди виникає проблема відбору дослідів при підготовці до кожного конкретного уроку. За наявності кількох варіантів дослідів слід відібрати ті, які: – найповніше відповідають темі та дидактичним цілям уроку; – найефективніше вписуються в логічну структуру уроку; – найбільш виразно ілюструють явище чи фізичну теорію; – можуть бути відтворені на найпростішому обладнанні ( але без втрати ефективності).
Інші методичні вимоги до організації демонстраційного експерименту такі:
1. Студентів необхідно готувати до сприйняття дослідів. Ідея досліду, його хід і одержані результати повинні бути зрозумілими студентам. З цією метою викладач повинен пояснити схему установки, всі її складові, звернути увагу на вимірювальні прилади, або на ті елементи, на яких виявляється спостережуваний ефект;
2. При можливості досліди потрібно ставити в кількох варіантах (особливо, якщо це сприяє більш глибокому засвоєнню навчального матеріалу);
3. Кількість демонстрацій на занятті не повинна бути надто великою. Демонстраційний експеримент повинен сприяти вивченню навчального матеріалу і не відволікати від головного на занятті;
4. Якщо дозволяє обладнання, демонстраційні досліди слід проводити зі встановленням кількісних співвідношень (числа повинні бути заздалегідь підібраними і зручними для оперування ними!);
5. Демонстраційну установку слід збирати перед студентами в процесі викладання навчального матеріалу. Лише за умови використання дуже складного обладнання, установка може бути зібрана заздалегідь (з цієї причини не слід захоплюватись використанням готових стендів);
6. Установка повинна бути максимально надійною, а техніка демонстрування відпрацьованою.
7. У випадку відмови установки, слід відшукати і швидко ліквідувати несправність, а дослід повторити, досягнувши позитивного результату. Якщо це зробити за даних обставин неможливо, необхідно пояснити студентам причину відмови і обов’язково відтворити демонстрацію на наступному занятті;
8. Не слід підміняти демонстраційний експеримент, доступний для шкільних умов, показом відповідних кінофрагментів чи комп’ютерним моделюванням. Техніка демонстрування повинна задовольняти двом вимогам: – метод демонстрування повинен максимально відповідати науковому і давати вірогідні результати; – у процесі демонстрування потрібно досягти максимальної видимості очікуваного і суттєвих складових частин установки.
Для забезпечення доброї видимості потрібно дотримуватись таких правил:
1. Ні сам викладач, ні його руки, не повинні закривати прилади;
2. Окремі прилади чи їх частини не повинні затінювати один одного. У зв’язку з цим прилади розносять не тільки по горизонталі, а й по вертикалі, застосовуючи різні підставки і столики;
3. Прилади потрібно добре освітлювати. Для цього застосовують спеціальні освітлювачі і екрани. Досліди зі світловими явищами, які слабо спостерігаються, проводяться в темноті;
4. Якщо явища відбуваються в безбарвних тілах чи рідинах, то їх роблять видимими одним з методів контрастування: підсвічуванням чи підфарбуванням;
5. Якщо предмет обертається у горизонтальній площині, то його мітять вертикальними позначками на видимій стороні, або ставлять на нього вішки;
6. Явища, які відбуваються в горизонтальній площині, демонструються студентам за допомогою похилих дзеркал;
7. Якщо жоден з перелічених засобів не дає результату, то потрібно користуватись тіньовим проектуванням на екран, або використовувати телевізійну камеру.

3. ВИКОРИСТАННЯ НОВІТНІХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ НА ЗАНЯТТЯХ ФІЗИКИ

Сучасний учитель займається різними видами професійної діяльності: викладацькою, виховною, науковою, методичною, управлінською. Залежно від того або іншого виду діяльності існують різні можливості використовувати комп’ютерні або інформаційні технології, що дають можливість отримувати, передавати, систематизувати, обробляти інформацію, а також здійснювати комунікацію між колегами, учнями, їх батьками і так далі.
У розвиток інформатизації освіти внесли великий вклад учені А.П. Єршов, В.М. Монахов, І.В. Роберт. Про проблеми вдосконалення освітнього процесу з використанням інформаційних технологій говорили М.П. Лапчик, Є.І. Машбіц, Є.С. Полат.Людство сьогодні перебуває в технологічній фазі науково-технічної революції. Основна межа цього етапу – інформатизація всіх сторін життя. Освіта є інформаційним процесом і тому використання інформаційних технологій із застосуванням комп’ютера особливо важливе.
Із збільшенням кількості комп’ютерів в навчальних закладах зростає їх роль як ефективного засобу підвищення результативності навчання при застосуванні їх як нового засобу навчання. При цьому комп’ютер може бути використаний і для автоматизації робочого місця вчителя (АРМ учителя) і як засіб навчання тих, хто вчиться. Застосування комп’ютера дозволяє підвищити інтелектуальний рівень студентів і полегшує вирішення практичних задач. Він може бути використаний як інформаційна система, що допомагає вирішувати технологічні, конструкторські, економічні, екологічні питання; джерело інформації для розробки творчих проектів, для суттєвого розширення наочності навчання, а також оперативного контролю за засвоєнням знань і умінь. Застосування комп’ютерів як засобу навчання підвищує мотивацію навчання за рахунок інтересу студентів до діяльності, пов’язаної з комп’ютером.
Щоб іти в ногу з часом, учитель повинен володіти основами інформаційних технологій, мати уявлення про найбільш поширену в даний час операційну систему Windows, уміти працювати в поширених комп’ютерних програмах, зокрема, Microsoft Word, Ехсеl, РоwerPoint і низкою інших спеціалізованих програм, пов’язаних з предметною діяльністю вчителя, користуватися Інтернетом, а також уміти використовувати знання студентів про комп’ютер, котрі останні отримують на занятттях інформатики. Причин комп’ютеризації навчання фізиці можна назвати багато. Людина, що освоїла персональний комп’ютер (ПК), швидко переконується, що з його допомогою писати, малювати, креслити і робити безліч інших справ можна більш продуктивно, ніж без нього. Набрати на комп’ютері і роздрукувати на принтері завдання для контрольної роботи значно швидше і зручніше, ніж писати їх вручну. Один раз уведені в пам’ять комп’ютера, вони можуть бути роздруковані, причому у разі потреби зміст завдань легко відкоригувати. Комп’ютер, що має доступ до Інтернету, може допомогти викладачу, студенту в отриманні різноманітної і корисної додаткової інформації.
Комп’ютер універсальний, він – набагато краща “контролююча машина”, ніж ті, що розроблялися раніше; при роботі з ним можна використовувати всі корисні напрацювання програмованого навчання, їм можна замінити телевізор і кінопроектор, таблиці, плакати, кодограми, калькулятори і багато що інше.
Фізика – наука експериментальна, і для її вивчення необхідно використовувати досліди. Комп’ютер виступає як частина дослідницької установки, лабораторного практикуму, на ньому можна моделювати різні фізичні процеси. На допомогу вчителю фізики, астрономії для організації занять за допомогою комп’ютера сьогодні випускається безліч навчальних програм.
Виділимо основні напрями застосування комп’ютерної техніки на заняттях фізики і астрономії:
1) підготовка друкованих роздаточних матеріалів (контрольні, самостійні роботи, дидактичні картки для індивідуальної роботи);
2) мультимедійний супровід пояснення нового матеріалу (презентації, аудіо-, відеозаписи реальних лекцій, навчальні відеоролики, комп’ютерні моделі фізичних експериментів);
3) інтерактивне навчання в індивідуальному режимі;
4) проведення комп’ютерних лабораторних робіт;
5) обробка студентами експериментальних даних (побудова таблиць, графіків, створення звітів);
6) контроль рівня знань з використанням тестових завдань;
7) використання на заняттях і при підготовці до них інтернет-ресурсів.
Розглянемо інтерактивне навчання в індивідуальному режимі. Його можуть забезпечити у першу чергу мультимедійні програми з інтерактивним інтерфейсом. Ці програми використовують графічне, звуковим і видеосупроводження навчального матеріалу, перетворюють роботу користувача на творчу працю, що приносить задоволення. Це відчуття особливо цінне в процесі пізнання. Настав час перетворень у роботі школяра і вчителя, на зміну традиційним технічним засобам навчання (епіпроекторам, епідіапроекторам, діапроекторам, графопроекторам, кінофрагментам, магнітофонним аудио- і відеозаписам), приходить інструмент, який здатний замінити всі вище перераховані технічні засоби навчання, перевершивши їх за якістю. Ми вважаємо, що комп’ютер із просто обчислювальної машини повинен перетворитися на ще один технічний засіб навчання, можливо найефективніший зі всіх технічних засобів, що існували до цього часу, і який би мав у своєму розпорядженні викладач.
Добре відомо, що курс фізики включає розділи, вивчення і розуміння яких вимагає розвиненого образного мислення, уміння аналізувати, порівнювати. Насамперед мова йде про такі розділи, як “Молекулярна фізика”, деякі розділи “Електродинаміки”, “Ядерна фізика”, “Оптика” і ін. Багато явищ в умовах шкільного фізичного кабінету не можуть бути продемонстровані. Наприклад, явища мікросвіту, або процеси, що швидко протікають, або досліди із приладами, відсутніми в кабінеті. В результаті студенти зазнають труднощі їхнього вивчення, оскільки не в змозі їх уявити. Комп’ютер може не лише створити модель таких явищ, а й дозволити змінювати умови протікання процесу, “прокрутити” із оптимальною для засвоєння швидкістю. Для глибокого розуміння учнями явищ, процесів, описаних в даних розділах вчителю необхідно використовувати персональний комп’ютер, з’єднаний з необхідним фізичним устаткуванням, проектором, мультимедійною дошкою, телевізором.
Демонстрацію фізичних явищ, процесів зручно і доцільно здійснювати за допомогою комп’ютерних програм навчального призначення. Відповідно до правил використання комп’ютерних програм у навчальних закладах, комп’ютерна програма навчального призначення – це комп’ютерна програма, яка є засобом навчання, що зберігається на цифрових або аналогових носіях даних і відтворюється на електронному обладнанні [1]. Класифікації комп’ютерних навчаючих програм розробляли Б.С. Гершунський, Дж. Скандура (J. М. Scandura, 1983), Дж. Чемберс и Дж. Шпрехер (J. A. Chambers, J. W. Sprecher, 1983), Т. О’Ши (Т. O’Shea et а1., 1984) та інші.
Сьогодні існує багато вітчизняних і зарубіжних програм з фізики. Аналіз наукових статей показав, що найбільш уживаними є такі програмні продукти:
Жива Фізика (російська версія, розробка американської фірми MSC.Working Knowledge). «Жива фізика» являє собою середовище, у якому студенти і школярі можуть проводити моделювання фізичних експериментів. За допомогою представленого в «лабораторній шафі» устаткування й матеріалів можливе моделювання різноманітних процесів з таких тем як механіка, електрика й магнетизм. Сучасний обчислювальний апарат, засоби анімації, численні допоміжні функції роблять «живу фізику» зручним і потужним інструментом викладання фізики у школах. Програму супроводжує довідковий посібник для вчителя, що містить усі необхідні відомості щодо встановлювання та інструментарію програми, про способи розробки та проведення експериментів. Програма «жива фізика» дозволяє вивчати шкільний і вузівський курси фізики, засвоювати основні фізичні концепції, зробити більш наочними абстрактні ідеї й теоретичні побудови (такі як, наприклад, напруженість електростатичного або магнітного поля), при цьому немає необхідності використовувати складне в налагодженні, громіздке, дороге, а іноді й навіть небезпечне устаткування.
«Активна фізика». Програмно-методичний комплекс (ПМК) «Активна фізика» білоруської фірми Pi-logic призначений для формування, контролю й корекції знань, умінь і навичок шляхом їхнього активного застосування в різних ситуаціях. Розрахований на використання під час занять, у позакласній і домашній роботі. Забезпечує підвищення ефективності навчання завдяки активізації й індивідуалізації роботи студентів.
Фізика 7-11 класи (виробник АТЗТ «Квазар – Мікро Техно»). В основу розробки навчального програмного забезпечення (НПЗ) з фізики покладено досягнення та специфічні можливості нових інформаційних технологій (НІТ): гіпертекстові технології, машинна графіка, мультимедіа, системи штучного інтелекту. Можливості цих технологій:
– Гіпертекстова технологія – дозволяє працювати з великими об’ємами понятійної інформації, формалізувати текстові описи різноманітних систем, проектувати семантичні інформаційні моделі об’єктів та процесів у їх взаємозалежності та взаємозумовленості.
– Машинна графіка – дає можливість генерувати певні асоціації за допомогою яких формуються інтелектуальні підходи, візуалізувати дані з метою демонстрації наукових і навчальних результатів та станів об’єкту.
– Мультимедійні технології – передбачають можливість створення інтерактивних систем, що забезпечують роботу не лише з текстами та статичною графікою, а й з рухомими відеозображеннями, анімацією, голосом та високоякісним звуком. Усі дані при цьому зберігаються в цифровій формі.
Крім цього НПЗ містить конструктор уроків, що дає можливість учителю творчо підійти до підготовки уроку, розширити коло педагогічних засобів, які він використовує.
«Бібліотека електроних наочностей «Фізика 7-9, 10-11» (виробник АТЗТ «Квазар – Мікро Техно») для загальноосвітніх навчальних закладів. Педагогічно-програмний засіб (ППЗ) містить малюнки, відео, анімацію з усіх тем шкільного курсу фізики. Може доповнювати програмно-методичний комплекс «Фізика 7-9, 10-11» або використовуватися самостійно.
«Віртуальна фізична лабораторія «Фізика 7-9, 10-11» (виробник АТЗТ «Квазар – Мікро Техно») для загальноосвітніх навчальних закладів. ППЗ містить лабораторні роботи й лабораторний практикум. Кожній роботі передують інструкція, відео, що супроводжує експеримент, необхідні дидактичні матеріали, а також контрольні питання для самоперевірки і закріплення теми. Значно розширює можливості програмного комплексу «Фізика 7-9, 10-11». Тобто вибір програмних продуктів на сьогоднішній день достатній. Майбутній вчитель фізики повинен вміло використовувати готові ПМК, здійснювати пошук і аналіз нових цифрових ресурсів, тим самим бути обізнаним, сучасним, затребуваним. Застосування комп’ютера і вищезазначених педагогічних програмних засобів вирішує ще низку проблем, що завжди існували у викладанні шкільної фізики. Програмні засоби, перелічені вище, також можуть використовуватися і в інших навчальних закладах, зокрема в коледжах.
Вивчення фізики важко уявити без лабораторних робіт. На жаль, оснащення фізичного кабінету не завжди дозволяє провести усі лабораторні роботи, передбачені програмою, не дозволяє запроваджувати нові роботи, що вимагають складнішого устаткування. Саме комп’ютер з відповідним програмним забезпеченням дозволить проводити досить складні лабораторні роботи. У них учень може на свій розсуд змінювати вихідні параметри дослідів, спостерігати, як змінюється в результаті явище, аналізувати побачене, робити відповідні висновки.
Вивчення пристроїв і принципу дії різних фізичних приладів – невід’ємна частина занять фізики. Зазвичай, вивчаючи той або інший прилад, учитель демонструє його, розповідає принцип дії, використовуючи при цьому модель або схему. Але часто студенти зазнають труднощів, намагаючись уявити весь ланцюг фізичних процесів, що забезпечують роботу даного приладу. Спеціальні комп’ютерні програми дозволяють “зібрати” прилад із окремих деталей, відтворити в динаміці з оптимальною швидкістю процеси, що лежать в основі його принципу дії. При цьому можливе багатократне “прокручування” відповідної мультиплікації.
Безумовно, комп’ютер можна застосовувати і на заняттях інших типів: при розв’язанні задач, де потрібно виконувати багато обчислень, будувати графіки, при самостійному вивченні нового матеріалу. Необхідно також відзначити, що використання комп’ютерів на заняттях фізики перетворює їх на справжній творчий процес, дозволяє здійснити принципи розвиваючого навчання розвиває образне мислення, а на його основі – логічне.
Розробка комп’ютерних занять вимагає особливої підготовки. Вважаємо, що до таких занять потрібно писати сценарії, органічно “вплітаючи” в них і справжній експеримент, і віртуальний (реалізований на екрані монітора ). Особливо хочеться відзначити, що моделювання різних явищ ні в якому разі не замінює “живих” дослідів, та в поєднанні з ними дозволяє на більш високому рівні пояснити зміст того чи іншого вивчає мого матеріалу Такі заняття викликають в студентів справжній інтерес, примушують працювати всіх і якість знань при цьому помітно зростає.
Таким чином, настав час озброїти викладача новим інструментом і результат негайно позначиться на наступних поколіннях.

4. ЛАБОРАТОРНІ РОБОТИ В СТРУКТУРІ ФІЗИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ
План
1. Лабораторні роботи з фізики та їх дидактична роль.
2. Класифікація лабораторних робіт з фізики.
3. Методи виконання лабораторних робіт.
4. Методика проведення:
– фронтальних лабораторних робіт;
– фізичного практикуму;
– домашнього експерименту.
5. Можливості використання комп’ютера в лабораторному експерименті з фізики.
1. Проблему розвитку мислення студентів не можна закривати засвоєнням розумових дій студентами, оскільки вміння студента теоретично розмірковувати про певну систему дій ще не забезпечує вміння виконати ці ж дії реально. Завершальним етапом у розвитку розумових операцій студентів є не становлення розумової дії, а реалізація цієї дії в практичній діяльності. Тому навчання фізики передбачає залучення студентів до таких видів діяльності, які дозволяють використовувати набуті знання на практиці, зокрема, до виконання студентами лабораторних робіт.
Під лабораторними роботами розуміють таку організацію навчального фізичного експерименту, при якій кожен студент працює з приладами чи установками. Дидактична роль лабораторних робіт надзвичайно велика. Сприймання при виконанні лабораторних робіт засновані на більшій і різноманітнішій кількості чуттєвих вражень і стають глибшими і повнішими порівняно із сприйманнями при спостереженні демонстраційного експерименту. При виконанні лабораторних робіт студенти навчаються користуватись фізичними приладами як знаряддями експериментального пізнання, набувають навичок практичного характеру. У деяких випадках наукове трактування поняття стає можливим лише після безпосереднього ознайомлення студентів з явищами, що вимагає відтворення дослідів самими студентами, в тому числі й під час виконання лабораторних робіт. Виконання лабораторних робіт сприяє поглибленню знань студентів з певного розділу фізики, набуттю нових знань, ознайомленню з сучасною експериментальною технікою, розвитку логічного мислення. Лабораторні роботи мають також важливе виховне значення, оскільки вони дисциплінують студентів, привчають їх до самостійної роботи, прищеплюють навички лабораторної культури.
2.Лабораторні роботи з фізики класифікуються за різними ознаками:
• за змістом – з механіки, молекулярної фізики, електродинаміки, оптики та ін.;
• за методами виконання та обробки результатів – спостереження, якісні досліди, вимірювальні роботи, кількісні дослідження функціональних залежностей величин;
• за мірою самостійності студентів під час виконання – перевірочні, евристичні, творчі;
• за дидактичною метою – вивчення нового, повторення, закріплення, спостереження і вивчення фізичних явищ, ознайомлення з фізичними приладами і вимірювання фізичних величин, ознайомлення з будовою і принципом дії фізичних приладів і технічних установок, виявлення чи перевірка кількісних закономірностей, визначення фізичних констант;
• за місцем у навчальному процесі – попередні, ілюстративні, підсумкові;
• за організаційною ознакою – фронтальні лабораторні роботи, фізичні практикуми, домашній експеримент.
Остання класифікація найзагальніша і найпоширеніша. Вона дає можливість розглядати експеримент з точки зору методів навчання, правильно визначати місце кожного з його видів у системі навчальних занять з фізики, раціонально підбирати навчальне обладнання.
Лабораторний експеримент зручно класифікувати за організаційними ознаками, які найповніше відображають характер діяльності викладача і студентів. Згідно з цією класифікацією існує чотири види навчального лабораторного експерименту: фронтальні лабораторні роботи; практикуми; домашні спостереження і досліди; експериментальні задачі.
Фронтальні лабораторні роботи – це такі заняття, в яких студенти самі відтворюють і спостерігають фізичні явища або проводять вимірювання фізичних величин, користуючись при цьому спеціальним (лабораторним) обладнанням. Слово “фронтальний” означає, що в даному випадку всі студенти класу проводять однаковий експеримент, користуючись при цьому однаковим обладнанням. Якщо тривалість фронтальних лабораторних робіт не перевищує 10 -15 хвилин, то їх часто називають фронтальними дослідами. Фронтальні лабораторні роботи проводяться під час вивчення відповідного матеріалу.
Фізичним практикумом називають таку форму проведення лабораторних робіт, при якій усі ланки або групи ланок студентів отримують різні завдання ускладненого змісту. Практикум проводиться після вивчення певного розділу курсу фізики або частіше всього наприкінці навчального року. Його завдання охоплюють великі теми курсу і вимагають для свого виконання складної фізичної апаратури та експериментальних установок. Домашній експеримент – лабораторні роботи, які виконуються студентами вдома за завданням викладача. При цьому студенти користуються предметами домашнього вжитку або самостійно виготовленими найпростішими приладами.
3. Лабораторні роботи можуть бути виконанні одним із методів: репродуктивним, частково-пошуковим (евристичним) або дослідницьким. Репродуктивний метод виконання лабораторної роботи полягає в тому, що в даному випадку не передбачається самостійне здобуття нових знань, а лише підтверджуються вже відомі факти й істини або ілюструються теоретично встановлені твердження. Виконання лабораторних робіт репродуктивним методом передбачає проведення актуалізації знань студентів, повторення способу вимірювання необхідних фізичних величин, з’ясування принципової схеми установки. Після цього студентам пропонується зібрати схему установки, провести вимірювання, обробити результати досліду та зробити відповідні висновки. Даний метод виконання лабораторних робіт є найпоширенішим у практиці навчання фізики, але він має суттєві недоліки: він розрахований на відтворюючу діяльність студентів та вимагає від них дій за зразком.
Частково-пошуковий метод полягає в тому, що викладач, систематично даючи послідовні вказівки, керує практичними діями студентів, а потім своїми запитаннями спрямовує їх розумову діяльність на аналіз отриманих із дослідів результатів і на формулювання нового, раніше невідомого їм закону чи факту. Цей метод дозволяє органічно включати у виклад нового матеріалу лабораторний експеримент як джерело нових знань, здобутих студентом у результаті своїх спостережень на самостійно зібраній установці. Частково-пошуковим методом доцільно користуватись у тих випадках, коли всі дії, які повинні виконати студенти, вже засвоєні або виконуються легко. Даний метод може використовуватись у роботах, присвячених або спостереженню явищ, або встановленню функціональних залежностей між певними фізичними величинами.При дослідницькому методі виконання студенти отримують тільки завдання, а шляхи його виконання вони відшукують самі і самостійно проводять усі етапи дослідження – збирають установку, проводять вимірювання, обробляють результати та ін. Дослідницький метод у чистому вигляді може бути використаний лише в індивідуальній роботі з сильними студентами. Але елементам цього методу необхідно навчати всіх студентів. Для цього напередодні виконання лабораторної роботи доцільно запропонувати студентам продумати можливі способи непрямого вимірювання якої-небудь величини, самим вказати необхідні прилади та способи проведення вимірювань. Пропозиції студентів обговорюються в групі та виробляється єдиний підхід до виконання роботи. Вся подальша робота виконується студентами повністю самостійно. Роль викладача полягає лише в контролі за діями студентів. Кількісні співвідношення між методами виконання лабораторних робіт не можна визначити нормативно, оскільки на їх вибір впливає багато чинників: відповідність обраного методу меті заняття, підготовленість студентів до сприймання матеріалу на певному рівні, зміст експерименту. Вибираючи метод виконання лабораторного експерименту, викладач повинен керуватись тим, що кожна робота мусить забезпечувати виконання програмних вимог до експериментальної підготовки студентів, а саме навчання доцільно організовувати в зоні найближчого розвитку кожного студента.
4.a) Кількість і тематика фронтальних лабораторних робіт з кожної теми курсу фізики визначається навчальною програмою. При цьому передбачається, що в разі необхідності (відсутність необхідного обладнання чи умов) вказані роботи можна замінити рівноцінними їм роботами. Для виконання фронтальних лабораторних робіт передбачається використання спеціальних (лабораторних) приладів. Підготовка до виконання фронтальних лабораторних робіт розпочинається із створення відповідної матеріальної бази – підбору необхідних для виконання роботи приладів з таким розрахунком, щоб з одним набором працювало 2 студенти. Виконання фронтальних лабораторних робіт найчастіше проводиться “парами”, які формуються таким чином, щоб забезпечити високу ефективність роботи кожного студента. Напередодні виконання фронтальної лабораторної роботи викладач повідомляє студентам тему роботи та обсяг матеріалу, який необхідно повторити для її виконання. Заняття розпочинається із вступного слова викладача та відповідного інструктажу щодо виконання роботи (залежно від вибраного методу виконання інструктаж носитиме різний характер та обсяг розглядуваних питань). Викладач проводить також короткий інструктаж студентів з техніки безпеки при виконанні даної роботи та робить відповідні записи в “Журнал інструктажу з техніки безпеки”, який міститься в кабінеті фізики. Студенти записують у зошитах дату, номер і тему лабораторної роботи, список приладів і матеріалів, креслять таблицю результатів вимірювань та обчислень.
Експериментальну частину завдання студенти виконують самостійно під контролем викладача. У разі необхідності викладач надає студентам допомогу, звертає їх увагу на прийоми правильної роботи з приладами, відмічає порушення правил техніки безпеки. Викладач фіксує також якість та самостійність виконання роботи кожним студентом. Результати роботи заносяться в зошит, де проводиться їх обробка та записується відповідний висновок (чи отримане значення фізичної величини).
Оцінка за фронтальну лабораторну роботу виставляється на основі заміток викладача та перевірки звіту студента. Ця оцінка заноситься в журнал навчальних занять.
4.б)Навчальна програма з фізики відводить певний час на виконання робіт фізичного практикуму . Тут же наводиться і орієнтовний перелік тем робіт фізичного практикуму . Викладач, залежно від доцільності та можливостей, вибирає ті роботи, які будуть запропоновані студентам для виконання. Організаційно ці роботи можуть бути одно- та двогодинними. У першому випадку роботи повинні бути простішими для виконання та вимагати менших затрат часу, але їх кількість буде в два рази більшою. Для виконання робіт практикуму використовуються складніші прилади (порівняно з приладами для фронтальних робіт), що дає можливість точніше провести вимірювання та ознайомити студентів із приладами, які використовуються для фізичних досліджень.
При виконанні робіт фізичного практикуму одночасно виставляються всі роботи, які виконуються ланками студентів згідно спеціально складеного графіка. До проведення практикуму викладач готує інструкції, які містять: мету роботи, метод розв’язування експериментального завдання, перелік необхідних приладів, порядок дій при виконанні експерименту, таблицю результатів вимірювань та їх обробки, контрольні запитання. До виконання кожної роботи студенти готуються вдома, повторюючи теоретичний матеріал. На заняттях вони проводять експериментальні дослідження, отримують і обробляють результати, формулюють висновки та звітуються перед учителем. Першому заняттю передує вступна бесіда, в ході якої розглядаються наступні організаційні питання: проводиться інструктаж з техніки безпеки; з’ясовується, як готуватись до роботи, що повинен робити студент на заняттях, які вимоги ставляться до звіту про роботу, як буде організований контроль і оцінка робіт студентів, ознайомлюються студенти з графіком виконання робіт. У процесі виконання робіт викладач слідкує за якістю підготовки студентів до роботи, за правильністю збирання установки та роботи з вимірювальними приладами, за дотриманням студентами правил техніки безпеки.
На основі своїх спостережень та поданого студентами звіту викладач виставляє загальну оцінку за роботу в журнал навчальних занять. У багатьох випадках викладачі практикують таку організацію залікової роботи, коли студенти “захищають” одержані результати.
4.в) Методика використання домашнього експерименту під час навчання фізики має свої особливості. Зокрема, він повинен бути органічним продовженням та доповненням тієї роботи, яка виконувалась студентами на занятті. Тому часто буває доцільним пропонувати студентам домашні експериментальні завдання після виконання ними фронтальних лабораторних робіт. Диференціація таких завдань створює сприятливі умови для роботи кожного студента на оптимальному для нього рівні. Домашні експериментальні завдання повинні передбачати використання побутових та нескладних саморобних приладів, а також матеріалів, які є вдома в кожного студента. Виконання цих завдань не повинне створювати ситуацій, які можуть загрожувати життю та здоров’ю дітей. Виконання домашніх експериментальних завдань повинне обговорюватись у класі з студентами, перевірятися та оцінюватися викладачеи.
5. Широкі можливості при виконанні лабораторного експерименту з фізики має використання комп’ютерної техніки на різних етапах цієї роботи. Використання комп’ютера дозволяє графічно подати будь-яку математичну функція (залежність між певними фізичними величинами), моделювати фізичні процеси, складні фізичні та технологічні установки, розглядати фізичні процеси в динаміці. Застосування аналого-цифрових перетворювачів дає можливість використовувати комп’ютер під час виконання лабораторних робіт для вимірювання фізичних величин та графічної інтерпретації протікання фізичних процесів. Застосування електронно-обчислювальної техніки під час обробки результатів експерименту дозволяє уникнути великих затрат навчального часу на виконання одноманітних обчислень та збільшити частку творчої роботи студентів.
Поряд з тим, використовуючи комп’ютер у лабораторному експерименті, слід пам’ятати, що моделювання фізичних процесів на комп’ютері мало сприяє формуванню в студентів експериментаторських умінь та навичок. Адже комп’ютер лише моделює фізичний експеримент, а модель ніколи не може подати вичерпні відомості про явище. Тому використання комп’ютера в лабораторному експерименті повинне доповнювати, але не підмінювати його. Студенти повинні вміти працювати з реальними фізичними приладами, збирати експериментальні установки, користуватись вимірювальними приладами. Моделювання ж різноманітних ситуацій, наприклад під час роботи “конструкторами електричних кіл” та іншими аналогічними комп’ютерними програмами, дозволить швидше пізнати закономірності тих чи інших процесів і явищ.

5. ВИМІРЮВАННЯ ФІЗИЧНИХ ВЕЛИЧИН. ПОХИБКИ ВИМІРЮВАНЬ

1. Вимірювання. Види вимірювань.
Вимірювання – знаходження значення фізичної величини дослідним шляхом за допомогою засобів вимірювання.
Вимірювання є прямі і непрямі (посередні).
Прямі вимірювання – знаходження значення фізичної величини безпосередньо засобами вимірювання. Наприклад вимірювання діаметру дротини штангенциркулем, електричної напруги – за допомогою вольтметра тощо.
Непрямі (посередні) вимірювання – знаходження значення фізичної величини за відповідною формулою, до якої підставляють значення, знайдені за допомогою прямих вимірювань. Наприклад, визначення потужності електричного струму за формулою: , де – сила струму (визначають шляхом прямих вимірювань за допомогою амперметра), – напруга (визначають шляхом прямих вимірювань за допомогою вольтметра).
2. Види похибок вимірювань.
Внаслідок недосконалості вимірювальних приладів, методів вимірювань, умов проведення досліду, кваліфікації дослідника тощо, виникають неточності, помилки – похибки. За характером прояву роз розрізняють три види похибок: промахи (грубі похибки), систематичні і випадкові.
Промахи (грубі похибки) – похибки, які виникають внаслідок тих чи інших грубих помилок при виконанні досліду, при низькій кваліфікації експериментатора тощо. Щоб уникнути промахів необхідно старанно готуватися до вимірювань, уважно і якомого точніше знімати покази приладів та записувати результати вимірювань, а самі вимірювання виконувати не менше двох разів.
Систематичні похибки – похибки, які виникають внаслідок недосконалості приладів а також методики вимірювання, застосування неточних розрахункових формул, заокруглення числових значень пі д час обчислень тощо. Будь-які вимірювання необхідно починати з виявлення і усунення систематичних похибок: перевірити справність обладнання, що використовується і правильність її установки, виявити індивідуальні особливості і недоліки органів чуття експериментатора тощо. Систематичні похибки, обумовлені недосконалістю вимірювальних приладів, що використовуються під час вимірювань називаються інструментальними похибками. Їх розраховують за класом точності приладу, що буде розглянуто пізніше.
Випадкові похибки – це похибки, які виникають внаслідок дії різних причин, вплив яких важко врахувати (найчастіше вони обумовлені недосконалістю органів чуття експериментатора, його неуважністю). Ці причини призводять до того, що результати повторних вимірювань за тих самих умов відрізняються один від одного. У теорії похибок показано, що найближчим до невідомого справжнього значення величини здебільшого буде середнє арифметичне результатів вимірювань, визначене за тих самих умов.
3. Обчислення похибок вимірювань.
Процес будь-якого вимірювання тільки тоді вважають повністю закінченим, коли визначено абсолютну і відносну похибки результату вимірювань.
Абсолютна похибка вимірювання – це різниця між виміряним і дійсним значенням величини. Позначають і записують:
Абсолютна похибка вимірювання показує, наскільки справжнє числове значення вимірюваної величини відрізняється від результату вимірювання. Абсолютна похибка вимірювання дає можливість назвати інтервал, всередині якого лежить вимірювана величина. Дійсне значення вимірюваної величини буде лежати в межах: або записують це так:
Якість вимірювання характеризує відносна похибка вимірювання.
Відносна похибка вимірювання показує у скільки разів абсолютна похибка менша за вимірювану величину.
Відносна похибка вимірювання – це відношення абсолютної похибки вимірювання до дійсного значення вимірюваної величини, виражене у відсотках. Позначають і записують: . В даній формулі результат вимірювання взято за дійсне значення вимірюваної величини.
Способи обчислення похибок при прямих вимірюваннях.
Найпростіше знайти результат і похибку за допомогою прямих вимірювань. Позначимо вимірювану фізичну величину .
1-спосіб: За ціною поділки вимірювального приладу та його класом точності.
В цьому разі абсолютна похибка вимірювання дорівнює сумі похибки приладу (її називають інструментальною похибкою) і похибки відліку : .
Електровимірювальні прилади (амперметр, вольтметр) мають певний клас точності , який дає можливість знайти абсолютну інструментальну похибку приладу.
Клас точності приладу – це відношення найбільшої можливої абсолютної похибки до максимальної верхньої межі вимірювання приладу , виражене у відсотках.
.
Звідси випливає, що найбільш можлива інструментальна похибка приладу буде визначатися за формулою: . Наприклад, клас точності 0,5 означає похибку у 0,5% при відхиленні стрілки на всю шкалу. При відхиленні стрілки на половину шкали похибка збільшується у два рази, при відхиленні на третину шкали – в три рази і т.д.. Тому для вимірювання з меншою похибкою необхідно обирати прилад такої чутливості, щоб вимірювана величина викликала відхилення стрілки приладу більше, ніж на половину шкали.
Якщо покажчик приладу збігається з штрихом шкали, то значення, що відповідає цьому штриху, вважають результатом вимірювання, а інструментальну похибку приладу – абсолютною похибкою вимірювання : = .
Якщо покажчик приладу не збігається з штрихом шкали, то за результат беруть числове значення, яке відповідає найближчому штриху шкали приладу. Абсолютна похибка при цьому визначається сумою інструментальної похибки приладу і похибки відліку, яка не перевищує половини ціни поділки шкали приладу: .
Ціна поділка приладу дорівнює значенню вимірюваної величини, що викликає відхилення покажчика приладу на одну поділку шкали. Для розрахунку ціни поділки різницю числових значень двох найближчих нумерованих поділок ділять на кількість найдрібніших ненумерованих поділок між ними: .
Якщо клас точності приладу не визначений, тоді абсолютна похибка =С (якщо покажчик приладу не збігається з штрихом шкали приладу) або (якщо покажчик приладу збігається з штрихом шкали приладу).
Дійсне значення вимірюваної величини буде знаходитися в межах: .

2-спосіб: Спосіб середнього арифметичного.
Для знаходження похибок вимірювання цим способом користуються таким алгоритмом:
1. Знайти середнє арифметичне результатів вимірювань:
.
2. Знайти середнє арифметичне значення абсолютних похибок кожного вимірювання:
.
3. Визначити відносну похибку проведених вимірювань за формулою:
.
4. Остаточний результат вимірюваної величини буде лежати в межах:
.
Способи обчислення похибок непрямих вимірювань
Для визначення абсолютної та відносної похибок непрямих вимірювань використовують такі способи.
1-спосіб. За табличним значенням вимірюваної величини.
Якщо відоме табличне (дійсне) значення величини або значення якої-небудь фізичної сталої, то знаходити похибки можна наступним чином:
,
.
Остаточний результат вимірюваної величини буде лежати в межах:

2-спосіб. Оцінка результатів вимірювань.
Похибки визначають за формулами, відомими з теорії наближених обчислень.
Таблиця-1. Деякі формули для обчислення похибок вимірювань фізичних величин.

Вид формули (функції) Абсолютна похибка Відносна похибка

Таблиця-2. Абсолютні інструментальні похибки і похибки відліку деяких засобів вимірювань.

№ Засоби вимірювання Границя вимірювань Ціна поділки Абсолютна інструментальна похибка Абсолютна похибка відліку
1. Лінійка до 50см 1мм 1мм 0,5мм
2. Терези навчальні 200г – 0,01г –
3. Барометр-анероїд 720-780мм.рт.ст. 1мм.рт.ст. 3мм.рт.ст. 0,5мм.рт.ст.
4. Термометр лабораторний 0-100○ 1○С 1○С 0,5○С
5. Амперметр лабораторний 2А 0,1А 0,05А 0,05А
6. Вольтметр лабораторний 6В 0,2В 0,015В 0,1В
7. Штангенциркуль 150мм 0,1мм 0,05мм 0,05мм
8. Динамометр 4Н 0,1Н 0,05Н 0,05Н

6. ВИСНОВКИ
Система фізичного навчального експерименту досить різноманітна, що дає можливість вибирати найраціональніший вид для кожного із занять. Значна частина лабораторних робіт, що виконуються на заняттях, призначена для формування практичних вмінь і навичок. Але обов’язково треба виконувати й такі лабораторні роботи, які мають творчий характер або можуть бути джерелом творчих нових знань.
Навчальний фізичний експеримент є одночасно джерелом знань, методом навчання і видом наочності. Він служить для відкриття явищ, законів, що мають суб’єктивну новизну. Навчальний експеримент не може існувати і розвиватися сам по собі. Він створюється й удосконалюється відповідно до розвитку і методики викладання фізики як області педагогічної науки. Обов’язковою вимогою до проведення фізичногого експерименту є дотримання правил безпеки праці. В даний час у різних навчальних закладах має місце сформована система навчального фізичного експерименту, заснована на ідеї поступового підвищення самостійності студентів (учнів) у процесі оволодіння знаннями.
Мета даної методичної розробки – полегшити роботу викладача при організації і проведенні лабораторних робіт, а також допомогти студентам в підготовці і виконанні лабораторних робіт.
Для викладачів, студентів навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Також дана методична розробка може бути використана вчителями і учнями загальноосвітніх навчальних закладів.

7. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Габович О. М., Габович Н. О. Як в загальноосвітній школі викладати сучасну фізику. – Х.: Вид. Група “Основа”, 2005. – 112 с.
2. Гуралюк А.Г., Сергієнко В.П. Деякі аспекти застосування інноваційних технологій навчання фізики // Збірник наукових праць Херсонського державного педагогічного університету. Педагогічні науки: – Херсон: Айлант, 2000. – Вип. 15. – С. 101-106.
3. Кодес Е.С., Сидоренко Ф.А. Компьютерные игры по физике// Физика в школе. – 1997. -№1. –с.19-23.
4. Огнев’юк В.О. Биков В.Ю., Жалдак М.І., РуденкоВ.Д. та ін. Концепція програми інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютерізація сільських шкіл // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2000. – №3. -С.3-10.
5. 6.Про затвердження Правил використання комп’ютерних програм у навчальних закладах [Електронний ресурс] : Наказ Міністерства освіти і науки України 02.12.2004 N 903 / Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 січня 2005 р. за N 44/10324. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?code=z0044-05
6. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн./ О.І.Пометун, Л.В.Пироженко. За ред. О.І.Пометун. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.
7. Атаманчук П.С. Інноваційні технології управління навчанням фізики. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет, нформаційно-видавничий відділ, 1999. – 174 с.
8. Величко С.П., Гайдук С.М. Психолого-педагогічні основи шкільного фізичного експерименту // Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету: Серія педагогічна. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський. державний університет, інформаційно-видавничий. відділ, 2002. – Вип. 8.
9. Мендерецький В.В. Навчальний експеримент в системі підготовки вчителя фізики: Монографія. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський. державний універси-тет, інформаційно-видавничий. відділ, 2006. – 256 с.
10. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн./ О.І.Пометун, Л.В.Пироженко. За ред. О.І.Пометун. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.
11. Бурова В.О., Діка Ю.І. Практикум з фізики в середній школі. Київ “Радянська школа” 1990.
12. Гайдучок Г.М., Нижник В.Г. Фронтальний експеримент з фізики в 7-11 класах середньої школи. Київ “Радянська школа” 1989.
13. Гайдучок Г.М., Нижник В.Г. Фронтальний експеримент з фізики в 7-11 класах середньої школи. Київ “Радянська школа” 1989.